Ігор Сілівра

Діти Гайї

На небі спалахнула зірочка. Абориген помітив її випадково – саме закінчив викопувати бульбу, спіткнувся й упав. І помітив: не вогник в небі, а щось більше, неначе вогненну квітку. Проте нічого незвичного він у тому не знайшов – які там квіти, коли треба копати і бігти. Бігти і копати. Тож за мить він підхопився на довгі, міцні ноги, схопив копачку й продовжив роботу.

Із журналу Капітана

«При виході з гіперу знову ковзнув вектор виходу – попали в метеорний потік. Автоматика врятувала, проте рано чи пізно не так поталанить. Сподіваюсь, високолобі придумають продуктивніший спосіб не попадати в таких ситуаціях у скупчення матерії, і стрибки перестануть нагадувати російську рулетку.

Коли екіпаж прийшов до тями та зайнявся своїми звичними обов’язками, усе вже закінчилось. Так що оператор оборонних систем почав вивчати потенційні небезпеки та стан зброї, пілот – курс, астроном – складати карту зоряної системи, обробляючи зібрані автоматикою дані, інженер – оцінювати стан корабля (після стрибку інколи знаходяться дрібні неполадки), біолог – контролювати стан оранжереї. А лікар відправився на камбуз.

…Через кілька діб після виходу з гіперу розклали та розкрутили «парасольку» штучної гравітації.  Почалася робота».

 

Із журналу Геолога.

«І от, що ми маємо в цій системі? А маємо ми сім планет, два пояси астероїдів та набір карликових планет, про які поговоримо окремо. Перше від зірки крупне небесне тіло – карликова планета, для нашої програми пошуку життя вона нецікава. Четверта та п’ята – планети-гіганти, щось подібне до Нептуну, є кільця, супутників немає. Шоста розміром із Землю, її розміри говорять про незвичайно щільне ядро. Для планетології цінна знахідка, було б добре провести деякий час на її орбіті. З точки зору мети нашої експедиції інтересу не представляє. Залишаються друга й третя планети, які знаходяться в зоні рідкої води.

Взагалі-то розміри «зони рідкої води» визначаються параметрами самої зірки, але є певна невизначеність, що пов’язана із самою планетою: її альбедо, парниковим ефектом, масою. На жаль, спостереження із Землі не можуть дати скільки-небудь достовірної інформації, тому попередні дані завжди залишаються «дуже попередніми».

До речі, обидві планети відносяться до класу суперземель, тобто потенційно краще пристосовані до виникнення та існування життя, аніж Земля. Як відомо, «суперземлі» більші за розмірами від нашої планети в півтора-два рази, відповідно мають тоншу кору і потужнішу тектоніку. Звучить не надто привабливо, але це забезпечує перемішування «первинного супу» і доставляє на поверхню з надр купу-купезну необхідних життю речовин, наприклад, вуглекислий газ, який без цього був би навічно похований в надрах планети. Також вони краще зберігають атмосферу.

Звісно, статус суперземлі визначається не тільки її масою та положенням відносно зірки, але й безліччю більш тонких параметрів, які забезпечують існування життя за умови від’ємного зворотного зв’язку відносно стабільності системи в цілому. В ідеалі життя, появившись на планеті, стабілізує її, підносячи до стану Гайї, за рахунок систем саморегуляції та самовідновлення. Якщо ж зворотній зв’язок позитивний, то життя спричиняє збільшення амплітуди коливань станів планети і, зрештою, самознищується. Зла іронія (яка полягає в тому, що ми тут) на Землі зворотній зв’язок в біосфері додатній… нехай трішечки, але додатній. В результаті…

…Широко побутує думка, що наша планета, Земля, «богиня Гайя» – добросердна мати, що вже досягла ідеалу життя, що завжди виправить помилки своїх нерозумних дітей, що потрібно лише не шкодити природі, жити з нею в згоді й мирі, що величезний комплекс геохімічних процесів здатний до саморегуляції – і життя, вбудоване в цей комплекс, тільки посилює його стабільність…

Як ми вже знаємо, це все неправда.

Життя на Землі неодноразово вже було на межі зникнення – і зовсім не людина тому виною. Незалежно від нашої діяльності, щодня зникають сотні видів рослин та тварин – і утворюються нові. Саме життя, знаходячись у нестійкій рівновазі, породжує причини власного зникнення. І річ тут зовсім не в техногенній цивілізації: для того щоб це зрозуміти – досить розглянути події, які відбуваються на протязі цілих геологічних епох. Із п’ятнадцяти масових вимирань біологічних видів тільки одне було спричинене екзогенним фактором – падінням астероїду. А решта? Так от, решта чотирнадцять – не випадковості, а закономірний результат нерівноважних процесів у земній біосфері, що сама в собі несе насіння власного винищення. І тільки людина, як вершина еволюції чи найдосконаліше творіння Бога, може урівноважити ці процеси. Не міфічним злиттям із природою, а саме розумом. Земля – не добродійна Гайя, а жорстока до своїх дітей Медея.

Протягом історії Землі такі трагедії траплялись неодноразово: велетенські кількості вуглекислого газу в атмосфері неодноразово впаковувались в деревах, в породах, в океані. Та варто тільки цьому природному процесу суттєво знизити рівень вуглекислого газу в атмосфері – і дерева переставали рости, а через деякий час кисень зв’язується активними породами, і розмаїття життя зникає.

Людство не повинно сподіватись на «мудру матінку-природу» з її «природною саморегуляцію»; людина повинна зрозуміти, що вона не гість у домі, а господар, без зусиль якого домівка перетвориться на руїну.

…Це не позбавляє потреби берегти природу: недбалий господар знищить свій дім не гірше за невблаганний час. Але сподіватись, що все «само по собі врегулюється, треба тільки йому не заважати» – наївно й безвідповідально, цілком у дусі «зелених» та неолуддитів, що кидають у маси популістські заклики, не розуміючи суті глибинних процесів, на які вони посилаються.

Що ж, мільйони лемінгів не можуть помилятись.

…Так от, в цієї зірки є дві потенційні суперземлі; на жаль, третя планета настільки розігріта парниковим ефектом, що говорити про можливість існування високорозвиненого життя в відомій нам формі немає сенсу. Щодо інших форм життя, то жодна експедиція не знайшла чогось подібного. Може, звісно, просто шукали не там, або й не розпізнали, проте доводиться припустити, що й ми нічого цікавого не знайдемо. Поки що ми збираємо вершки й тому маємо зосередитись на другій планеті.

Ми бачимо, що це суперземля в повному розумінні: щільна атмосфера, кисень, вуглекислий газ, багато води. Невеликі крижані шапки на полюсах, велетенський екваторіальний континент, білкове життя присутнє. Нам, вочевидь, туди.

…Це велика планета, рази в два більша за Землю. І значно старша. Теорія Медеї знаходить все більше підтверджень, і Земля – далеко не торований шлях для життя, а всього лише вузенька смужка на узбіччі, де життя заледве-заледве втрималось й випустило будяки розуму.

Безліч планет, як уже підтверджено, породили життя, значна частина з них – розумне. А Земля – відстала. Парія серед планет, попелюшка в сім’ї. Надто слабенька тектоніка, надто мала гравітація,: все це не найкращі умови, тільки їх суперпозиція та близький масивний супутник дали те лезо бритви, по якому життя могло пройти свій шлях, прорости. Проте цей Едем нестабільний.

…Астероїд, який знищив динозаврів, за дивною іронією підтримав той метастабільний стан системи, повернув еволюцію на той шлях, що привів до появи гомо сапієнс. А на інших планетах у цей час розвиток рухався не звивистою стежкою, а широкою магістраллю…

От тільки чомусь земляни, блукаючи космосом, знаходять тільки сліди розуму, що безслідно зник. І в гості до землян ніхто так і не прилетів – парадокс Фермі: «Якщо Всесвіт повний розумного життя, то чому ж нас ніхто ще не знайшов?»

З минулих разів я боюсь, що ми знову знайдемо мертву цивілізацію. Не таку, що зникла незліченні століття тому, а як минулої експедиції: практично вчора. Таке відчуття, наче на безлюдному острові ти знайшов землянку і в ній ще теплий труп. Якусь мить тому він іще дихав, він іще жив, коли ти вже був на острові, але зараз це тільки труп. І ти знову один.

Впевнений, що цей страх можна розкласти на складові, пояснити, прибрати. Для того, власне, на цьому кораблі є Психолог, для цього ми ведемо ці журнали, що потім, на Землі, детально розбиратимуться.

Але поки що… Мені здається, мій страх не виняток, ті психологи в глибині душі також бояться.

Лікарю, вилікуй себе сам».

 

Із журналу Біолога

«Після останніх тижнів пекельної праці, перші результати вже можна узагальнити. Основний: жодної високорозвиненої цивілізації на цій безглуздій планеті немає. І, імовірно, ніколи не було. Точніше, з орбіти не вдалось розгледіти нічого, що б можна було трактувати за сліди цивілізації.

А у тваринному світі простежуються аномалії. Харчовий ланцюжок вкрай примітивний і неймовірно збіднений – набагато бідніший ніж навіть на Землі, незважаючи на безглузде вимирання багатьох видів внаслідок антропогенної діяльності.

…На вершині харчового ланцюжка – холоднокровні псевдопримати. Потенційно розумні. Мабуть, визначення того наскільки ці довбані псевдомавпи розумні і стане основним завданням нашої безглуздої експедиції. На жаль, провести тести із представником цього довбаного виду безпосередньо наразі неможна, тому залишається спостерігати з орбіти й робити висновки.

…Аборигени (поки що вирішую називати їх так) живуть сім’ями, по п’ять – десять особин, не беручи до уваги малят. Безглуздо швидко переміщаються по нескінченних рівнинах. Виготовляють та застосовують примітивні інструменти, виховують потомство, допомагають одне одному. Десь так себе ведуть примітивні племена, що де-не-де залишились на нашій планеті. Або довбані мавпи, які теж виготовляють і використовують знаряддя праці, проте розумними їх не вважають. Хоча, скажу чесно – виконуючи тести, деякі примати ведуть себе розумніше пересічного обивателя.

А ще аборигени наділені величезним довбаним альтруїзмом та якось між собою спілкуються. Оце, мабуть, і все безглуздя, що можна взнати з орбіти. Далі – тільки через розвідувальні модулі».

 

Із журналу Психолога

«Яким чином можна визначити розумність тої чи іншої істоти? Вміння будувати споруди? Мурахи та терміти будуть неймовірно складні будівлі-міста. Навик використовувати інструменти? А як щодо мавп, які з успіхом користуються виготовленими ними ж інструментами?

Бажання створювати щось нове? Чи змога абстрактно мислити? Чи говорити? Вищі примати вивчають мову жестів. Мова дельфінів складніша від мови деяких людських племен. Та й сама людина… новонароджена дитина – розумна? А річного віку? Дворічного? Підліток, юнак? Старий дід?

Єдиний критерій, який може претендувати на загальність – це мова в якій наявні абстрактні поняття, інакше кажучи: друга сигнальна система. Можливо вміння абстрагуватись від конкретних речей, мислити загальними поняттями і є необхідною ознакою розуму? Втім, наявність другої сигнальної системи хоч є необхідною, але не є достатньою умовою розумності: якби так сталось, що інопланетяни прилетіли на Землю, то ще на орбіті вони б помітили купу супутників, які спілкуються між собою та з планетою складною мовою, використовуючи абстракції, збираючи та обробляючи інформацію. Чи досить було б цього, щоб визнати їх розумними? Звісно ні. Другою (і, можливо, не останньою) умовою існування розуму є усвідомлення власного «Я».

… Сформулювавши критерії розумності, людство несподівано для себе помітило, що деякі сусіди по планеті цілком підпадають під них – це дельфіни. Про досить складну їхню мову люди знали вже тривалий час. З часом експерименти показали, що дельфіни можуть розуміти й складні абстракції, а їх «мова» заслуговує називатись мовою вже без лапок і, безперечно, є примітивною, але все ж сформованою другою сигнальною системою.

Більш шокуючим стало знання, що дельфіни мають власні імена, якими користуються при спілкуванні між собою. І цілком усвідомлюють власну самобутність.

І що ви думаєте, людство зробило? Воно знову проявило звичку користуватись подвійними стандартами й визнало дельфінів «обмежено розумним видом». Це типу того, що їсти їх уже не можна, але й говорити з ними немає про що. Становище дельфінів, звісно, покращилось, але це був не той контакт, про який людство мріяло. Втім, ці роботи сильно просунули теорію лінгвоаналізу та психологію.

На превеликий жаль, усі наявні методики працюють тільки в тісному контакті з досліджуваними суб’єктами. Тепер складне запитання: як поставити експерименти над жителями даної планети? Боюсь, що немає кращого виходу, ніж ловити їх.

А як же гуманізм?А придумайте краще».

 

Із неба посипались зорі. Вони спалахували пелюстками гальмівних двигунів та розкривали парасольки парашутів, плавно опускались на поверхню, розквітали посадочними модулями: невеликими рибоподібними дирижаблями, швидкими багатоногими кентавриками, геологічними та біологічними станціями. Робота пішла по всіх напрямках.

 

Із журналу Капітана

«Аборигени повністю ігнорують дирижаблі, дозволяють їм зависати над собою на висоті до десяти-п’ятнадцяти метрів. Це дозволило нам без проблем вивчати їхнє життя, підслуховувати та підглядати.

На жаль, усе ще немає конкретних результатів щодо розумності аборигенів.

… Вдалось майже повністю розшифрувати мову аборигенів – понад дев’яносто відсотків словникового запасу, але в Психолога залишаються серйозні сумніви щодо їхньої розумності. В поставленому експерименті звичні паттерни поведінки діють на шкоду аборигенам, проте поведінка не змінюється, повторюються навіть завідомо безглузді дії. Ознакою розуму є адаптація до зовнішніх умов, повторення ж закладеного – ознака інстинкту.

Аборигени не здогадуються використовувати свої копачки для чогось іншого, ніж по прямому призначенню, тому розвішана на деревах їжа так і залишається там. Земні мавпи б здогадались, аборигени – ні. Втім вони й розвідувальні дирижаблі ігнорують, можливо тут не все так просто.

…Психолог наполягає на подальших, тісніших експериментах. «Потрібно створити умови, які б стимулювали аборигена до співпраці». За цим евфемізмом приховується те, що абориген сидітиме в клітці.

…Я дав дозвіл».

 

Із журналу Біолога

«Подальше вивчення аборигенів показує цікавий результат: вони переповнили свою довбану екологічну нішу. Зазвичай такого бути не може: як тільки кількість особин досягає певної кількості, то одразу вмикаються ті чи інші довбані біологічні механізми регуляції населення. Навіть у людей такі механізми існують: спершу це були війни, брак харчів, хвороби, а пізніше – безглузда урбанізація, коли в містах різко падає народжуваність. Інше питання, що ці механізми можуть не встигати за прогресом, але на цій планеті схоже вони взагалі не працюють! Або працюють якось не так: вивчення безглуздого харчового ланцюжка даної планети показує, яку екологічну нішу аборигени можуть займати, дає приблизну їхню кількість. За цей час ми досить непогано вивчили їх довбану біологію та їхнє довбане меню, даних достатньо. А от результати не збігаються з розрахунками майже на третину. Тобто або розрахунки помилкові, або ж… або ж аборигени розумні й за рахунок цього розширили свою екологічну нішу.

Тим часом роботи-кентаврики під керівництвом інженера та пілота готують матеріальну частину експерименту, а ми із Психологом маємось з теоретичною.

…Відловити аборигена виявилось суттєво складніше, ніж про те думали із самого початку. Швидкі, зарази. Якщо подумати – яка ж це дурниця, ми освоїли міжзіркові перельоти, але так і не навчившись як слід долати гравітацію. В результаті витрачаємо безглузду купу зусиль, аби тільки не спускатись вниз, у довбаний гравітаційний колодязь. Проте, врешті-решт, ми завдяки цьому не переймаємось проблемами біологічної безпеки.

…Частина проблем – зокрема, чим годувати аборигена в довбаній клітці – розв’язалась сама по собі: його плем’я вистежило місце пересувної бази й почало приносити їжу. Тобто спершу воно спробувало звільнити свого родича. Але дротяні загорожі виявились надто міцними для їхніх рук та палиць. Декілька днів абориген проходив безглузді тести, демонструючи вражаючи високий рівень інтелекту. А потім розібрався в замках, відкрив їх та втік. Ловити його не стали: за ніч плем’я подолало близько шести десятків кілометрів, і погоня втратила сенс».

 

Із журналу Психолога

«Аборигени ведуть виключно кочовий спосіб життя. Взагалі-то вони всеїдні, але фактично харчуються тільки кількома видами бульб, у пошуках яких вимушені долати досить великі відстані. Власне, збідненість біосфери саме цим доводиться й пояснювати: усе що могли з’їсти – з’їли. В результаті зникли травоїдні тварини, а за ними й хижаки. Хижакам, доводиться припустити, теж допомогли аборигени. Хоча це тільки гіпотеза. І от аборигени бігають по безмежному лісостепу, викопуючи час від часу бульби. Бігають сім’ями. Як ви думаєте, чим вони іще займаються? А нічим. Вони більше нічогісінько не роблять. Не сажають бульби, не вирощують їх. І ще – досить часто мруть від голоду, коли попадають на збіднену територію. Тобто їхня кількість регулюється виключно наявністю харчів. Імовірно саме цим пояснюється похибка наших розрахунків.

…Рівень інтелекту вдалось виміряти. З антропоцентричної точки зору їх продемонстрований інтелект суттєво поступається нашому. Проте, як це не дивно, перевищує інтелект дельфінів. З іншого боку: замок вони відкрили, випустивши ув’язненого товариша. Про що це говорить?

…Переглядаючи записи все більше переконуюсь, що абориген, якого вдалось піймати, здався в полон сам – після того, як ми почали ганяти його плем’я.

…Вдалось уточнити словниковий запас. Абориген розуміє накази, навіть виконує їх.

…Сумніваюсь відносно правильності використання нами займенників та власних імен, виглядає так, наче ми знову стали жертвами гріха антропоцентризму. Можливо, те що ми визначили як займенники – насправді рангові щаблі?

…Викликати аборигена на діалог не вдалось: він продемонстрував несподівану волелюбність. На жаль, це не свідчить про його розумність, навіть звір відгризає лапу, щоби звільнитись з капкану. Як не є такою ознакою й те, що його звільняли всім племенем, бо альтруїзм зустрічається в природі часто, навіть у таких примітивних видів як комахи.

…Тісні експерименти треба продовжити. Сподіваюсь, Капітан дасть дозвіл».

 

Із журналу Геолога

«Поки ловили аборигенів, нам вдалось зробити відкриття: відшукати могильник. Якщо точніше – складну ділянку на шляху міграції племен, таку собі довгу, звивисту й сувору ущелину, яку час від часу мусять проходити аборигени з півночі континенту, де яскравіше виражена зміна пір року. І от цю ділянку можуть пройти тільки здорові особини і ніяк інакше. Ні діти, ні старики не в стані її подолати. Такий величезний склад кісток за безліч і безліч… тисячоліть? Важко сказати. Стежина петляє вздовж гори, а внизу, в ущелині – кісти. І так – на всю глибину, яку вдалось просканувати. Копай та вивчай. Для початку вниз полетіла мало не третина розвідувальних модулів. А вже перші знахідки показали, що туди ж направиться ще стільки ж.

…Добре, що доводиться копати не своїми руками. Майже місяць розкопок – і ряди знайдених кістяків показують історію цієї цивілізації. Часом археологія може розповісти надто багато. Хоча археолога то серед нас – професійного, тобто – якраз і немає. Надія на мене та Біолога.

… Не думав, що досягну такої майстерності в програмуванні кентаврів-землекопів. Спочатку все було не надто цікаве, Біолог навіть бурчав (він завжди бурчить), що ресурси, витрачені на цей проект, викинуті в яму не в переносному, а суто в прямому розумінні. Але подальші результати виявились вражаючими.

…Ніхто з нас не виявився готовим до побаченого. Бур, минаючи часові відклади, приносив новини з усе віддаленіших епох, аж доки картина розвитку аборигенів не стала неймовірно, жахаючи чіткою.

Із самого початку вони були травоїдними, з часом раціон розширився, включаючи в себе все нові й нові продукти. Повільно, але невпинно аборигени займають усю харчову нішу й починають розширювати її. Раптом – велетенський спалах кількості – і тут же знахідки різноманітних знарядь праці. Інструменти стають все досконалішими… а потім різко звужуються до одного-однісінького виду: копачок. Майже точнісінько таких, якими користуються й зараз. Надалі змін в інструменті практично немає, він стає примітивнішим – стандартизується, якщо так можна сказати, з нього зникають прикраси. Кількість аборигенів (тобто ширина річного шару захоронень) падає до нинішньої. А щелепи видозмінюються таким чином, щоб пережовувати виключно один вид продуктів. Повільно, через десятки тисячоліть стають помітні й інші зміни: розмір черепу зменшується, кістки стають товстішими. Такі розвинуті й гнучкі пальці рук дещо спрощуються. Атрофується великий палець. Явно зникає необхідність у виробництві інструментів. Хвіст, що спершу був майже непомітним, збільшується, слугуючи чудовим балансиром для бігу. Змінюється склад кісток, змінюються кості тазу, змінюються нижні кінцівки – все для бігу. Розміщення очей, орієнтоване на отримання об’ємного зображення, змінюється в бік збільшення огляду. Ріст зменшується – меншим легше прогодуватись, потрібно менше харчів. Діти ж навпаки народжуються майже готовими до бігу. Біг за їдою, біг, біг і ще раз біг. В змаганні за виживання, розум, схоже, не витримав конкуренції із хвостом».

 

Аудіозапис брифінгу, кают-компанія корабля «Зевс»

 

–    От і все, панове. Вивчення цих звірят закінчене.

–    Аборигенів? – уточнив Капітан.

–    Не аборигенів, звірят. Вони нерозумні. Тепер, в усякому разі, – втомлено зітхнув Психолог.

–    Обґрунтуйте. Вони виготовляють знаряддя праці, користуються досить складною мовою – розшифровано вже декілька сотень слів. Навчають молодь, ховають померлих. Розкопки показують деградацію, але говорити про їхню нерозумність? Не занадто?

–    Ні. Не занадто. Це все неймовірно складні соціальні інстинкти, не більше. У них не мова, а просто умовні сигнали. Не імена, а лише положення в зграї. Розум, якщо вони колись його й мали, їх покинув, і вже досить давно. Не знаю точно як саме могло це статись, але зараз вони нерозумні. Тести це чітко показують. Нас мало б насторожити вже те, що в їх «мові» відсутні займенники та імена. Але далі… Ви знаєте, панове, я провів шість серій тестів. Повних. Свідомості, саморозуміння в них немає. Зате неймовірно складна підсвідомість – таке враження… це дурниця і антинауково, звісно, але таке враження в мене могло б бути від людини, в якої всю свідомість перенесли в глибини підсвідомості. Наче підсвідомість пам’ятає, що вона колись була не самотня в цьому мозку. Вибачте, втомився, плутано висловлююсь. Дурниці якісь, – схилив голову Психолог.

–    Ні, не дурниці, – подав голос Біолог. – Ми тут з Геологом закінчили ті довбані розкопки. Хочете я розкажу, яке безглуздя тут відбулось? Ненауково, задіявши тільки фантазію й те, що ми тут розкопали?

–    Ну спробуйте, – скривився Капітан.

–    Слухайте. У них із самого початку була закладена травоїдність та вміння співпрацювати. Саме ці риси возвисили їх, а потім і погубили. Співпраця та альтруїзм дозволили спершу витіснити конкурентів та заповнити, навіть переповнити екологічну нішу, а зачатки мови перетворились в потужний засіб обміну досвідом. Ймовірно, хоча не можу довести, вони навіть освоїли вогонь та за його допомогою випалювали ліси, перетворюючи їх на степи, забезпечуючи краще харчування. А потім вони не змогли зробити один довбаний крок розвитку цивілізації – перейти від безглуздого збиральництва до безглуздого землеробства. І завадив цьому кроку саме їхній альтруїзм, відсутність поняття власності. Коли хтось навіть пробував щось посадити – набігали сусіди і все з’їдали. Тобто геній-землероб не отримував конкурентної переваги, а от той, хто більше бігав і краще викопував ті бульби – отримував. В результаті подальша еволюція пішла не в бік прогресу, а в бік перенесення корисних навиків в інстинкти. А розум непотрібен ідеальному бігуну-збирачу. Мова потрібна, вміння робити інструмент та його використовувати – потрібно, бігати – потрібно. А от мозок і ріст – непотрібні. Стабільність природних умов на планеті зіграла з аборигенами поганий жарт. І ще їхний інстинкт співпраці не дозволив розумним винайти те єдине, що на мою думку могло врятувати розумних аборигенів.

–    Що ж?

–    Зброю. Щоб захиститися від доброзичливих сусідів, залишити харчі для своєї сім’ї, свого племені. Захиститись від довбаного альтруїзму.

–    Тобто їх погубила нездатність до війни із собі подібними? ­– Нахмурився Інженер.

–    Чи погубила – не знаю, а от що ця здатність могла їх врятувати – не сумніваюсь. Щоправда, тоді не ми до них, а вони до нас могли б прилетіти. Та це вже геть інша історія. Я думаю, нам немає що робити на цій безглуздій планеті. Можна повертатися.

 

Знову небі спалахнула зірочка. Якщо хтось її й помітив, то зовсім випадково. Зорями на цій планеті ніхто не цікавився вже безліч століть.

Копати і бігти, бігти і копати.