Велкам ту Марс

Ігор Сілівра

Велкам ту Марс

 

Блідо-рожеве небо ще раз хитнулось і застигло, тут же зникла всепроникаюча вібрація двигунів.

– Приїхали, – прокоментував О’Келлі, відкинувшись на спинку сидіння. – Ми останні, всі сіли вдало. Будемо чекати.

– Ще чого! – не погодився Іваненко, покидаючи платформу. – Тут усього три десятки кілометрів, не більше. Дійдемо!

– Наказали чекати – будемо чекати, – не погодився О’Келлі. – Шнайдере, а ти що скажеш?

Флегматичний німець тільки махнув рукою.

Погода сприяла. Маленьке, але тепле в цю пору року сонце недавно минуло полудень, супутники не обіцяли нічого серйознішого від пилових смерчів, а База обіцяла, що їх зустрінуть іще до темряви.

І от тільки іржавий пісок під чобітьми. Невдовзі мовчанка набридла.

«День–ніч–день–ніч – ми йдемо по Марсу,

День–ніч–день–ніч – все по тому ж Марсу» – Затягнув О’Келлі.

«Пил–пил–пил–пил від крокуючих чобіт!..» – Приєднався Іваненко.

Пісня допомагала долати кілометри.

«Не вірю, – думав Іваненко. – Я йду по Марсу і горлаю. Але це правильно. Ми прилетіли сюди. Ми зійшли з розуму під час польоту кілька разів. Ми втрачали глузд в захисних саркофагах під час сонячних бурь. Ми не тямили себе від закритого простору та нудьги. Ми розсипались десятком посадкових модулів і тепер не знаходимо самі себе… А, найпевніше, ми залишили мізки там, на Землі. Але ми тут, і ми змінимо Марс. Ми згустимо атмосферу, ми розтопимо лід і облаштуємо океани, ми насаджаємо яблунь. Ми…»

Шнайдер думав про роботу. Він умів та любив працювати і не любив говорити. Все просто: якщо на Землі йому не знайшлось справжньої роботи, то він ладен шукати її на Марсі. А зараз він просто крокував під нехитрий мотив, допомагаючи перекроювати відомий текст на новий лад.

О’Келлі думав про майбутнє. На Марсі? Чудово! Долетіли? Прекрасно! Тепер добратись до бази та розпочати нове життя. Інколи варто розпочинати нове життя лише для того, щоб поважати себе. «Потрібно обрати мера. Колонії неодмінно потрібен мер, суддя і шериф. Інакше – яка ж це колонія? Тільки-но доберемось, дізнаюсь чому все ще немає мера. Біс із ними. Із суддею та шерифом, але мер мусить бути неодмінно. І море…» – Думки раптово перестрибнули на інше.

«Я звик терпіть голод–спрагу–втому–біль.

Та гірш нема – бачити весь день одне

Пил–пил–пил–пил від крокуючих чобіт!..»

Спів обірвався: Шнайдер зупинився і підняв стиснутий кулак.

– Що сталось?

– Тут хтось є, – повільно, ніби не довіряючи собі відповів німець.

– Здурів?

Той не відповів, тільки повільно озирнувся.

– Тут хтось є. Я щось бачив.

– Марсіяни, – буркнув Іваненко. – Зеленоголові. Закінчуй розіграш, вечір скоро. Пішли!

Шнайдер не ворухнувся.

– Та ти що? Серйозно? Гаразд, викликаю базу.

Та на виклик ніхто не відповів.

– Дурниця якась, – Іваненко, забувши про шолом, спробував почухати чуба. – База не може не відповідати! Канал є, супутник пінгується. Та ж не поснули вони всі! – Він зробив кілька кроків убік.

– Хальт! Стояти! Ось воно, ловіть картинку!

На віртуальному екрані розгорнувся довколишній краєвид, потім підсвітилась та наблизилась ділянка, на якій заворушилось, немов плазуючи, щось безформне.

– Але на Марсі немає вищого життя. Та й нижче під питанням…

– Тобто не знайшли. Отже так. Ти праворуч, ти ліворуч. Подивимось ближче.

– База мовчить, – нагадав Іваненко. – Але комп’ютер приймає мої команди. Я перевірив,  телеметрія йде прямо на Землю. Все ж… А може це щось природне?

– Підійдемо ближче, пошукаємо тепловий слід, – запропонував О’Келлі.

Проте особливо шукати не довелось: невідомі прояви почали буквально розбігатись, не підпускаючи до себе.

– Доженемо?

Німець похитав головою.

– Вони прудкі, – погодився О’Келлі. – Залишимо маяк. База ще мовчить?

– Мовчить. – Іваненко подивився на небо. – Ваша черга сміятись з мене: здається буде дощ. Не вірите? Гляньте: он туман тікає вгору, небо хмариться. Буде дощ, кажу! Я пам’ятаю, що це Марс! Я не здурів!

– Тут є логіка, – погодився О’Келлі. – Якщо ти правий, це пояснює що тут робили оті піщані… – на мить він замовк. – Хтосі. Але я наполягаю: залишаймо маяк і йдемо далі. База мовчить. Нічого чекати. Скоро стемніє.

Перед заходом червонаве небо пролилось дощем. Спершу краплини випаровувались, ледь торкаючись піску, потім, подекуди, зібрались в невеличкі киплячі калюжі. Пісок завирував одразу в десятку місць, щось незвідане похапцем переповзало від калюжі до калюжі. Сонце торкнулось вершин гір, пустеля покрилась памороззю, ворушіння піску завмерло. Залишки атмосферної вологи закружляли поодинокими сніжинками.

Темрява наступила раптово, неначе вимкнулась лампочка. Електричне світло ліхтарів відігнало її, проте недалеко.

– Може повернутись? Ті «хтосі», мабуть, активні лише вдень.

– А вночі закопуються. Ні, йдемо до бази.

– Алло, алло. Ви мене чуєте? Група нуль-три, це база, ви мене чуєте?

– База? База, це нуль-три. Ви мовчали, що трапилось? Тут таке…

– Збої… – решта звуків потонули в бульканні. – …зустріч через десять хвилин.

– Нуль три, чуєте мене, – озвався густий бас. – Нуль-три, як чуєте? Якщо вірити супутнику, скоро побачимось, шукайте світло!

Через кілька хвилин вони уже мчали пустелею. Іваненко старанно вивчав карту. О’Келлі вдавав що дрімає, а Шнайдер подумки повторював почуте при зустрічі.

«Хлопці, вітаю із прибуттям. Думаю, ви станете героями, марсіанський дощ – рідкісне явище, а зафільмувати його вдалось вперше. Не перебивайте, у нас мало часу, невдовзі передача телеметрії відновиться. На базі все гаразд, те, що ви спостерігали – підготовлена нами маленька і дуже таємна вистава. Звичайно, ми довго будемо досліджувати, що ви там бачили, але, на жаль не знайдемо нічого певного. Розумієте, всі ми вибрали нове життя і квиток в один кінець. Проте політики, які фінансують проект, залежать від натовпу, а натовп жадає хліба та видовищ. От деякі видовища ми й забезпечуємо. Хоробрі колоністи, рідкісне і символічне явище, таємниця, інтрига. Все це обернеться новим обладнанням, ресурсами, кораблями. Усе, зараз ми з знову онлайн, «там» реклама закінчилась і людство бажає бачити своїх героїв!»

Минати шлюзову камеру довелось під гучні оплески. «Велкам ту Марс», – подумав О’Келлі.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s