Ігор Сілівра 

Справа перша. Трансконтинетальний експрес 

– Оце тобі й «la Cittа Nuova», – пробурмотів молодий чоловік, вдивляючись у вікно купе. – Нічого потворнішого я ще не бачив. Навіть у Києві. Навіть по назві. 

Спадок Антоніо Сан’Елії справді вражав: велетенські кострубаті форми підкреслювали функціональність будівель, павутиною колій снували потяги найрізноманітніших конструкцій. Під височенною скляною стелею збирались справжні хмари, велетенські лопасті вентиляторів їх шматували, заганяли у вентиляційні труби, але не справлялись. Вище несправжніх хмар, вище куполу, але нижче сірого неба до причальних веж поспішно швартувались цепеліни. Там, ззовні, схоже накрапав дощик.  

Читати далі →

Ігор Сілівра

Навколо світу

1 червня 2020 року

Вирішив завести цей щоденник для нащадків. Навряд чи стану великим мандрівником, проте, уявляю собі, колись освіжатиму в пам’яті ці записи та переказуватиму їх в геть фантастичному вигляді. Може навіть напишу роман. Якщо це колись станеться, то я вже знаю, як назву перший розділ: «У дупі». Ні – це не про те, як я потрапив у неймовірно складну ситуацію, із якої з честю виплутався, врятувавши екіпаж та італійську принцесу – це про те, як я розпочав службу на цепеліні Департаменту Пошуку. Фантазія у чиновників явно відповідає посаді, бо офіційна назва мого судна: ДП-7. ДП, ясно? Дупа. Хоч, якщо чесно, якщо б справа була тільки в цьому, то назва розділу першого мала б бути «на Дупі». Інтригує. Читати далі →

Ігор СІЛІВРА

ЗАЛІЗНИЙ ПОСТУП

Присвячується роману Володимира Владка “Залізний бунт”

автор: Вадим Соколенко

Охоронці, швейцари, обслуга та секретарі-референти, не ховаючи свого здивування й перешіптуючись, дивились услід молодому рудоволосому чоловікові, що, невимушено поклавши руки в кишені та жуючи жуйку, спокійно проходив зі старшим секретарем анфіладою розкішного особняка відомого олігарха.

– Блогер?

Читати далі →

Ігор Сілівра

Русалонька: ціна мрії

Далеко у відкритому морі, де вода зовсім синя, наче пелюстки волошок, і прозора наче скло, в нейтральній зоні, куди не сміє заплисти жоден корабель, далеко від усіх берегів, плавучих міст та бурових платформ дрейфує прекрасний острів. Голий білий пісок, пальми, лагуна, навіть невеликі скелі та водоспад неймовірної краси нагадують земний рай. Якщо ж зазирнути у глибину, то можна побачити дивовижні підводні будівлі, неначе багато дзвіниць, шпилів, крутих дахів та прозорих бульбашок-куполів осяяних безліччю яскравих вогнів. Навколо острова граються дельфіни, полюють хижі акули, розкривають мацаки велетенські кальмари, плавають безкінечні косяки риб і навіть подекуди запливають кити та кашалоти.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Хто ти, людино?

Темно. Відчуваються електроди на висках та поколювання наче в скальп встромлені сотні і тисячі голочок. Пробую поворушити руками та ногами – виявляється вони теж добре зафіксовані чимось м’яким. Де я? В полоні? Не схоже, надто хороше почуваюся. Руки… ноги… Цікаво, невже я на славному винаході Едісона – електричному стільці? Точніше – на електричному ложі. Відкриваю очі, бачу кілька вимкнених світильників та вершечок добротних дверей. Здається, дубових. Намагаюся повернути голову, скошую очі – і, нарешті, бачу якусь молоду особу, що уважно вдивляється в монітори перед собою та, прикусивши губу, ворушить мишкою. Судячи з відображення в скельцях тонких великих окулярів – розкладає пасьянс.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Холод

Стрілка годинника повільно відмірювала хвилини, наближаючись до заповітної риски. Допитливі очі за кварцовими скельцями припали до перископу, та не побачили очікуваного – тільки порожню льодову колію, яка, відливаючи у світлі далекої зірки багрянцем, ховалась в пагорбах на горизонті.

Спотворена скафандром фігура по той бік люку заперечливо махнула рукою, мовляв: «немає нічого». Як і минулого разу йому не повірили, хтось з приречених вийшов вперед і сам припав до перископу. Та нічого крім зловісного багряного відблиску світила на льодовій дорозі він теж не побачив.

Читати далі →

В рамках проекту “Рідний край у словах та барвах” озвучили та випустили на диску моє оповідання “Окремі випадки трагедії общин” Про сам проект можна прочитати, наприклад, ось тут.

Слухати оповідання – тут.

Ігор Сілівра

Селфі

Сподіваюсь, цього ніколи не покажуть по телевізору. Звичайно я наполіг, щоб ми наперед зняли офіційну версію того, що зараз має статись. Так що криптоісторики вже недалекого майбутнього матимуть всі підстави сумніватись в офіційній версії. І вони будуть праві. Проте, якщо я все-таки повернусь, то не хочу, щоб світ побачив мене голяка.

Читати далі →