Ігор СІЛІВРА

ЗАЛІЗНИЙ ПОСТУП

Присвячується роману Володимира Владка “Залізний бунт”

автор: Вадим Соколенко

Охоронці, швейцари, обслуга та секретарі-референти, не ховаючи свого здивування й перешіптуючись, дивились услід молодому рудоволосому чоловікові, що, невимушено поклавши руки в кишені та жуючи жуйку, спокійно проходив зі старшим секретарем анфіладою розкішного особняка відомого олігарха.

– Блогер?

Читати далі →

Ігор Сілівра

Русалонька: ціна мрії

Далеко у відкритому морі, де вода зовсім синя, наче пелюстки волошок, і прозора наче скло, в нейтральній зоні, куди не сміє заплисти жоден корабель, далеко від усіх берегів, плавучих міст та бурових платформ дрейфує прекрасний острів. Голий білий пісок, пальми, лагуна, навіть невеликі скелі та водоспад неймовірної краси нагадують земний рай. Якщо ж зазирнути у глибину, то можна побачити дивовижні підводні будівлі, неначе багато дзвіниць, шпилів, крутих дахів та прозорих бульбашок-куполів осяяних безліччю яскравих вогнів. Навколо острова граються дельфіни, полюють хижі акули, розкривають мацаки велетенські кальмари, плавають безкінечні косяки риб і навіть подекуди запливають кити та кашалоти.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Хто ти, людино?

Темно. Відчуваються електроди на висках та поколювання наче в скальп встромлені сотні і тисячі голочок. Пробую поворушити руками та ногами – виявляється вони теж добре зафіксовані чимось м’яким. Де я? В полоні? Не схоже, надто хороше почуваюся. Руки… ноги… Цікаво, невже я на славному винаході Едісона – електричному стільці? Точніше – на електричному ложі. Відкриваю очі, бачу кілька вимкнених світильників та вершечок добротних дверей. Здається, дубових. Намагаюся повернути голову, скошую очі – і, нарешті, бачу якусь молоду особу, що уважно вдивляється в монітори перед собою та, прикусивши губу, ворушить мишкою. Судячи з відображення в скельцях тонких великих окулярів – розкладає пасьянс.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Окремі аспекти людяності

Цунамі звуків-спогадів-образів миттєво розмило нетривкі піщані дамби особистості, змушуючи утекти глибоко-глибоко в себе. Тіло перестало отримувати накази , раз за разом механічно повторюючи останні мало усвідомлені команди. Спогади нашарувались на образи і затьмарили дійсність. Десь там, за цією пеленою, один великий бородатий чоловік – вихователь – тільки розвів руками, а інший чоловік легенько торкнувся тіла. У відповідь пролунав пронизливий монотонний стогін, а ритмічні похитування тільки посилились.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Окремі питання прикладної теології

У небі палають рукотворні вогні там, де повинні бути Нікта та Гідра. Надто яскраво, щоб бачити довкола ще щось крім них, доводиться калібрувати сприйняття, відсікаючи заодно гострі цятки зірок. Кажуть, колись на прабатьківщині небо було блакитним. Правда, мабуть, недарма ж стелі хабітатів так фарбують. Хоча, на Хароні стелі майже всюди білі, крім тих місць, де вони зелені та бежеві. А, біс із ним, яке було те небо забутої Землі!

Читати далі →

Силивра Игорь

Дилема узника

Дилема в’язня (автор: Вадим Соколенко)

Спираль ДНК на экране медленно вращалась во всей своей идеальной красоте. Рядом с ней располагались многочисленные окошки с параметрами; компьютер, руководствуясь изощрённой программой, время от времени подсвечивал те или иные участки ДНК, сопровождая их оценкой характеристик отцовской половины генома. Когда комментарии были исчерпаны, спираль уменьшилась и задвинулась в угол, теперь центр экрана занимала зигота, которая сразу же превратилась в зародыш. Еще через минуту младенец распахнул ярко-голубые глаза и даже попытался улыбнуться…

Читати далі →

Сілівра Ігор

Дилема в’язня

Дилема в’язня (автор: Вадим Соколенко)

Спіраль ДНК на екрані повільно оберталась у всій своїй ідеальній красі. Поруч із нею у віконцях висвічувались численні параметри; комп’ютер, керуючись своєю логікою, час від часу підсвічував ті чи інші гени, супроводжуючи їх характеристиками батьківської половини геному. Коли коментарі вичерпались, спіраль ДНК зменшилась та відсунулась у куток, центр екрану зайняла зигота, яка одразу ж перетворилася на зародок. Кілька секунд – і немовля вже розплющило яскраво-блакитні оченята та спробувало посміхнутись.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Страховий випадок

– Евко, може все-таки не треба? Як не як… – Витончений палець зманіженого синьоокого хлопця нерішуче завис над клавішею

– Не будь боягузом. Коли ще таке диво трапиться? І взагалі, попустись, стався до життя легше!

Флаєр, стрімко набираючи швидкість, мчав на південь, в розкішному салоні не чулось ані реву турбін, ані свисту повітря, ні навіть всюдисущої реклами: власники цієї машини могли собі таке дозволити.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Сім’я v1.1

Будь-який янгол, чиїх кремнієвих крил торкається сонячне проміння, може вважати себе великим цабе, зайнявши місце в щільно заселеному поясі Кларка[1]: останні десятиліття множина вільних геосинхронних орбіт із впевненістю асимптоти наблизилась до нуля. А орбітальна хмара, що шістнадцятиликим техносерафимом витріщились мацаками мазерів в одну-єдину точку – уже диво-дивнеє, із епохи динозаврів та іскрових передавачів. Ще дивніше виглядає незаймана карпатська долина, над якою на висоті тридцяти шести кілокліків денно і нощно виписує свої безкінечні вісімки це небесне воїнство закованих в метал та лід кубітів.

Читати далі →

Ігор Сілівра

К7/12

Шістнадцять мільйонів триста п’ятдесят дві тисячі сімнадцять кольорів та відтінків. Вібрації повітря – звуки. Підказка –  частотний діапазон від п’яти до тридцяти тисяч герц.  Поточна гучність – тринадцять децибел, квазіперіодичне повторення.

Кап-кап-кап.

Освітленість плавно зменшується з дев’яносто семи люменів до дванадцяти. Темніє.

Яка краса!

Читати далі →