Ігор Сілівра

Квест

Білий дракончик сидів на столі і помахуючи тендітними, майже прозорими крильцями, вивчав яблуко. Спершу він лизнув фрукт червоним роздвоєним язиком, потім старанно обнюхав і тільки тоді вчепився у нього зубами. Яблуко було великим, дракончик – маленьким, а зуби, вочевидь, трішки загнутими всередину. Результат не важко передбачити: фрукт застряг в пащі, звірятко ображено заскавуліло та жалісливо подивилось на господаря великими чорними, майже дитячими очима.

Читати далі →

Игорь Силивра

Шубин

Шубін (автор: Вадим Соколенко)

Там были Шубин, Дед, Мавпочка, наш командир лейтенант Гром и я. С Мавпочкой мы были вместе в учебке, Дед и Гром, уже ветераны, призвались с предыдущей волной. А Шубин… Шубин не усидел в инструкторах, поперся на фронт.

Тут темно, белый свет фонариков выхватывает отдельные предметы, делая тьму еще гуще. Наш девиз: «Сами не летаем – и другим не дадим». Наверное, нет ничего удивительнее  ПВОшника под землей. Но Шубин уперто притянул сюда свою трубу со «Стрелой». Дед хрипит, прижавшись к стене.

«Укроп, сдавайся!», – мегафон под землей слышно далеко. Обещают бочку варенья, корзину печенья и хорошее обращение в плену. Знаем мы эти обещания, слышали.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Страховий випадок

– Евко, може все-таки не треба? Як не як… – Витончений палець зманіженого синьоокого хлопця нерішуче завис над клавішею

– Не будь боягузом. Коли ще таке диво трапиться? І взагалі, попустись, стався до життя легше!

Флаєр, стрімко набираючи швидкість, мчав на південь, в розкішному салоні не чулось ані реву турбін, ані свисту повітря, ні навіть всюдисущої реклами: власники цієї машини могли собі таке дозволити.

Читати далі →

Ігор Сілівра

Сім’я v1.1

Будь-який янгол, чиїх кремнієвих крил торкається сонячне проміння, може вважати себе великим цабе, зайнявши місце в щільно заселеному поясі Кларка[1]: останні десятиліття множина вільних геосинхронних орбіт із впевненістю асимптоти наблизилась до нуля. А орбітальна хмара, що шістнадцятиликим техносерафимом витріщились мацаками мазерів в одну-єдину точку – уже диво-дивнеє, із епохи динозаврів та іскрових передавачів. Ще дивніше виглядає незаймана карпатська долина, над якою на висоті тридцяти шести кілокліків денно і нощно виписує свої безкінечні вісімки це небесне воїнство закованих в метал та лід кубітів.

Читати далі →

Сілівра Ігор

Дует

1

Годинник на центральній вежі почав видзвонювати полудень. Витончений передзвін супроводжувався цілою виставою маріонеток, причому щоразу іншою, і лише після того як біла фігурка проштрикнула мечем чорну, вдарили куранти. Із першим ударом принц Сиґізмунд ступив до коридору, під час сьомого схвально кивнув гвардійцям, що незворушно застигли на чатах і з останнім увійшов до зали.

Читати далі →

Ігор Сілівра

К7/12

Шістнадцять мільйонів триста п’ятдесят дві тисячі сімнадцять кольорів та відтінків. Вібрації повітря – звуки. Підказка –  частотний діапазон від п’яти до тридцяти тисяч герц.  Поточна гучність – тринадцять децибел, квазіперіодичне повторення.

Кап-кап-кап.

Освітленість плавно зменшується з дев’яносто семи люменів до дванадцяти. Темніє.

Яка краса!

Читати далі →

Ігор Сілівра

Павутина

 … Прем’єр-міністр витягнув сигару, ще раз глянув на бланк.

… Дуче протер лисину, та перечитав кілька останніх рядків.

… Гетьман, посмикуючи довгі вуса, щось пробурмотів й відсунув телеграму.

… Генсек дістав із шухляди фляжку та добряче хильнув.

  Читати далі →

Ігор Сілівра

Репортаж

Марта висадила ноги на стіл, та, посмалюючи делікатну дамську цигарку, меланхолійно дивилась у вікно. Літня спека ненадовго відступила, і з прочиненого вікна тягнуло життєдайною прохолодою.  Лист сіруватого паперу, заправлений в друкарську машинку, так і залишився незаймано-чистим, кілька інших, замараних та зіжмаканих, валялись по кабінету.

Раптово двері за її спиною тихо відчинились і демонстративно гупнули.

– Як успіхи, Марточко? – Вдавано лагідно запитав головний редактор «Сучасного Слова» Веніамін Едуардович, – Знову готуєшся перевернути місто сенсацією?

Читати далі →

Ігор Сілівра

Попереду – вічність.

День шостий.

Видираюсь зі сну, неначе з липкої павутини, що обплутує пеленає та краде сили, розплющую очі. Потягуюсь, розглядаю обшарпану стелю та горобців за вікном. Думаю, що мені робити. Скласти план усього–усього життя, молитись, піти у запій?

Варто було б вибрати заняття на сьогодні. Хоча ні, планів складати не хочу, встигну все. Попереду – вічність.

Читати далі →

Олена Пандурська, Ігор Сілівра

Крила Емілі

Крила Емілі (автор: Василь Пригодюк)

Шпилі північних гір перетворили осінь на зиму. Десь там, в долинах, перші золотаві мазки вже торкнулись зелені лісів, а тут, на висоті, біліє сніг. Він тут завжди, і тільки зміна вітрів та туманів нагадує, яка зараз пора року. Дивовижне видовище: грозові хмари, стріли блискавиць гримлять далеко внизу, а над ними піднімається сіра імла.

Читати далі →