Ігор СІЛІВРА 

Пісня на “Нулі”

Другий «олівець» не вибухнув, тільки глухо встромився акурат посередині розташування. Ще один рвонув якось недбало, начеб то був не смертоносний снаряд, а велетенська новорічна петарда. Дебелий бородань встиг штовхнути дівчину на дно окопу й дозволив собі визирнути нагору. На його очах наступна ракета вдарила прямісінько в старезну вербу над струмком. Та замість того, щоб зникнути у вогняному спалаху, старе дерево наче поглинуло смерть, засяявши натомість нетутешнім світлом… 

Читати далі →

Игорь СИЛИВРА 

 Песня на “Нуле”

Второй «карандаш» не взорвался, только глухо вонзился аккурат посреди расположения. Еще один рванул как-то неловко, словно то был не смертоносный снаряд, а огромная новогодняя петарда. Тучный бородач успел толкнуть девушку на дно окопа и позволил себе глянуть наверх. На его глазах следующая ракета ударила точнехонько в старую вербу над ручьем. Но вместо того, чтобы исчезнуть в огненной вспышке, старое дерево словно поглотило смерть, озарившись нездешним светом… 

  Читати далі →

Ігор Сілівра 

Справа перша. Трансконтинетальний експрес 

– Оце тобі й «la Cittа Nuova», – пробурмотів молодий чоловік, вдивляючись у вікно купе. – Нічого потворнішого я ще не бачив. Навіть у Києві. Навіть по назві. 

Спадок Антоніо Сан’Елії справді вражав: велетенські кострубаті форми підкреслювали функціональність будівель, павутиною колій снували потяги найрізноманітніших конструкцій. Під височенною скляною стелею збирались справжні хмари, велетенські лопасті вентиляторів їх шматували, заганяли у вентиляційні труби, але не справлялись. Вище несправжніх хмар, вище куполу, але нижче сірого неба до причальних веж поспішно швартувались цепеліни. Там, ззовні, схоже накрапав дощик.  

Читати далі →

Макс Пшебыльский, Игорь Силивра

Иду на вы

автор: Василь Пригодюк

Гейзер донецкого чернозема взлетает, кажется, до небес. Ноги подкашиваются, вопреки инстинкту заставляю их нести меня в свежую воронку. Хоть какое убежище.

Огневой шквал пошел дальше, засвистели пули. Передергиваю затвор. Бежать уже поздно. Читати далі →

Макс Пшебильський, Ігор Сілівра

Іду на Ви

автор: Василь Пригодюк

Гейзер донецького чорнозему здіймається, здається, аж до хмар. Ноги підкошуються, усупереч інстинкту змушую їх нести мене в свіжу воронку. Хоч якийсь прихисток. Читати далі →

Ігор Сілівра

Навколо світу

1 червня 2020 року

Вирішив завести цей щоденник для нащадків. Навряд чи стану великим мандрівником, проте, уявляю собі, колись освіжатиму в пам’яті ці записи та переказуватиму їх в геть фантастичному вигляді. Може навіть напишу роман. Якщо це колись станеться, то я вже знаю, як назву перший розділ: «У дупі». Ні – це не про те, як я потрапив у неймовірно складну ситуацію, із якої з честю виплутався, врятувавши екіпаж та італійську принцесу – це про те, як я розпочав службу на цепеліні Департаменту Пошуку. Фантазія у чиновників явно відповідає посаді, бо офіційна назва мого судна: ДП-7. ДП, ясно? Дупа. Хоч, якщо чесно, якщо б справа була тільки в цьому, то назва розділу першого мала б бути «на Дупі». Інтригує. Читати далі →

Сергей ПЫЛЬТЯЙ, Игорь СИЛИВРА

МОНЕТКА НА ВЫКУП

автор: Вадим Соколенко

– Командир, вставай. Подъём, Пудель, кто-то идёт.

Максим открыл глаза и мигом поднялся, на него насмешливо смотрел Подкидыш.

– Мой позывной Дог! Чего тебе?

Лучи полуденного солнца еле пробивались сквозь замызганное окно. Саркастическая интонация Подкидыша подтверждала, что тревога не срочная.

– Ну, Такса – значит Такса, как хочешь. Крот возвращается. Рановато.

– Остальные?

– Пускай спят, ты же, командир, местный.

Читати далі →